Змінити запобіжний захід за ст. 307 КК України – чергова перемога захисника в суді

Адвокат по 307 КК України домігся зміни тримання під вартою на заставу після понад двох з половиною років перебування клієнта у СІЗО

У кримінальних провадженнях, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, багато людей помилково вважають, що якщо особу обвинувачують за статтею 307 Кримінального кодексу України, то перебування під вартою до ухвалення вироку є майже неминучим.

Саме таку думку нерідко нав’язує сторона обвинувачення. Однак українське законодавство, практика Верховного Суду та Європейського суду з прав людини свідчать про протилежне: навіть у справах про збут наркотичних засобів тримання під вартою не може бути автоматичним або безстроковим.

Чергова справа нашого адвокатського бюро стала цьому підтвердженням.

Після ретельно підготовленої правової позиції суд погодився зі стороною захисту та змінив запобіжний захід із тримання під вартою на заставу. До цього моменту клієнт перебував у слідчому ізоляторі понад два з половиною роки, не маючи обвинувального вироку.

Цей результат став можливим не випадково. Він став наслідком правильно побудованої стратегії захисту, детального аналізу матеріалів кримінального провадження, використання практики ЄСПЛ та наполегливої роботи адвокатів.

Обставини справи

До нашого адвокатського бюро звернулися родичі чоловіка, який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 307 КК України.

На початковому етапі розгляду справи суд застосував щодо нього домашній арешт.

Пізніше, у зв’язку з порушенням процесуальних обов’язків, покладених судом, запобіжний захід було змінено на тримання під вартою.

З цього моменту людина фактично втратила свободу.

Минали місяці.

Потім роки.

Судовий розгляд продовжувався, однак остаточного рішення у справі так і не було ухвалено.

На момент звернення до нашого адвокатського бюро клієнт уже понад два з половиною роки перебував у СІЗО.

Водночас сторона обвинувачення продовжувала наполягати на необхідності подальшого тримання особи під вартою, фактично повторюючи однакові аргументи при кожному продовженні строку запобіжного заходу.

Чому тривале перебування у СІЗО не означає законність такого обмеження свободи

Досить часто люди помилково вважають, що якщо суд багаторазово продовжує строк тримання під вартою, то це автоматично означає законність таких рішень.

Насправді це не так.

Конституція України гарантує кожній людині право на свободу та особисту недоторканність.

Європейська конвенція про захист прав людини також визначає, що будь-яке позбавлення свободи має бути не лише законним, а й необхідним.

Саме тому прокурор під час кожного судового засідання зобов’язаний доводити, що ризики, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України, реально існують саме на цей момент.

Недостатньо просто посилатися на тяжкість обвинувачення або можливе суворе покарання.

Суд повинен отримати конкретні докази того, що особа може переховуватися, здатна незаконно впливати на свідків, може знищити докази і продовжить злочинну діяльність. Або іншим способом перешкоджатиме кримінальному провадженню.

Якщо таких доказів немає, тримання людини під вартою перестає відповідати вимогам закону.

Саме на цьому ми й побудували свою позицію.

Яку роботу виконав адвокат

Коли адвокат вступає у справу вже після тривалого перебування особи у СІЗО, недостатньо лише подати чергове клопотання про зміну запобіжного заходу.

Суд повинен побачити, що обставини справи змінилися або що попередні рішення більше не відповідають вимогам закону.

Саме тому ми розпочали комплексну підготовку.

Було повторно проаналізовано всі матеріали кримінального провадження.

Окремо досліджувалися всі попередні ухвали суду щодо продовження тримання під вартою.

Ми звернули увагу, що аргументи прокурора майже не змінювалися протягом тривалого часу.

Фактично кожне нове клопотання містило однакові загальні формулювання без наведення нових доказів.

Це суперечить не лише українському законодавству, а й практиці Європейського суду з прав людини.

Крім юридичного аналізу, адвокатами було проведено значну роботу зі збору доказів.

Було отримано:

• позитивні характеристики;
• документи щодо сімейного стану клієнта;
• відомості про його соціальні зв’язки;
• медичну документацію;
• документи, які підтверджували стан здоров’я;
• інші матеріали, що характеризували особу.

Кожен із цих документів окремо міг здатися незначним.

Проте разом вони створювали повну картину особи та спростовували твердження сторони обвинувачення щодо необхідності подальшого тримання під вартою.

Використання практики Європейського суду з прав людини

Окрему увагу ми приділили практиці ЄСПЛ.

Багато адвокатів посилаються на рішення Європейського суду лише формально.

Ми ж будували свою позицію саме на тих правових висновках, які стосувалися надмірної тривалості тримання під вартою.

Одночасно було підготовлено звернення до Європейського суду з прав людини щодо порушення права клієнта на свободу та особисту недоторканність.

Сам факт такого звернення не означає автоматичного звільнення особи.

Однак він свідчить про системність порушень, допущених державою, і підтверджує серйозність позиції сторони захисту.

Чому прокурор не зміг переконати суд

Під час судового засідання сторона обвинувачення традиційно просила залишити особу під вартою.

Основний акцент робився на тяжкості інкримінованого злочину.

Проте цього недостатньо.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що з плином часу тяжкість обвинувачення перестає бути самостійною підставою для тримання особи під вартою.

Саме прокурор повинен довести, що ризики залишаються актуальними.

У нашій справі таких доказів представлено не було.

Фактично сторона обвинувачення лише повторила аргументи, які вже неодноразово використовувалися раніше.

Ми звернули увагу суду на те, що за понад два з половиною роки прокурор так і не навів нових обставин, які б виправдовували подальше позбавлення свободи.

Більше того, більшість доказів уже була досліджена судом, значна частина свідків допитана, а тому ризик впливу на них суттєво зменшився.

За таких умов подальше перебування особи у СІЗО втрачало свою процесуальну мету.

Презумпція невинуватості не може бути декларацією

Одним із ключових аргументів сторони захисту стало те, що клієнт понад два з половиною роки перебував під вартою без обвинувального вироку.

Фактично людина вже зазнала надзвичайно суворого обмеження свободи, хоча її вина ще не була доведена в установленому законом порядку.

Презумпція невинуватості означає не лише те, що особу не можна називати винною до вироку суду.

Вона також означає, що держава не може фактично перетворювати запобіжний захід на дострокове виконання можливого покарання.

Саме на це ми звернули увагу суду.

Метою тримання під вартою є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, а не її покарання.

Коли ця мета зникає або не підтверджується доказами, суд зобов’язаний обрати більш м’який запобіжний захід.

Саме такий підхід відповідає Конституції України, Кримінальному процесуальному кодексу та практиці ЄСПЛ.