Мати загиблого військовослужбовця була змушена звернутися до суду після того, як Міністерство оборони України призначило їй одноразову грошову допомогу у значно меншому розмірі, ніж передбачено законодавством під час воєнного стану — лише 1 860 750 грн, що відповідає 750-кратному прожитковому мінімуму. Такий розмір виплати застосовується у «звичайних» умовах, однак у даному випадку, на думку позивачки, мав застосовуватись інший — спеціальний порядок.
Водночас обставини справи свідчили про інше:
-військовослужбовець був мобілізований до лав Збройних Сил України у березні 2022 року, тобто вже після введення воєнного стану;
-проходив військову службу у складі підрозділу та виконував завдання за призначенням;
-безпосередньо брав участь у бойових діях та заходах із забезпечення оборони держави;
-помер під час проходження військової служби;
-найважливіше — відповідно до висновку військово-лікарської комісії, причина смерті була прямо пов’язана із захистом Батьківщини.
Незважаючи на наявність такого висновку, який є ключовим доказом у подібних справах, Міністерство оборони України застосувало загальний («мирний») порядок призначення виплат, передбачений постановою №975, замість спеціальної норми, що діє під час воєнного стану. Саме це і стало підставою для судового спору.
Позиції судів
Перша інстанція
Суд першої інстанції детально дослідив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку, що з моменту введення воєнного стану — з 24 лютого 2022 року — в Україні діє спеціальне правове регулювання соціальних гарантій для військовослужбовців та членів їхніх сімей.
Суд зазначив, що у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час дії воєнного стану, незалежно від конкретної причини смерті, але за умови її зв’язку із захистом Батьківщини, члени сім’ї мають право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168.
У зв’язку з цим суд визнав протиправним рішення Міністерства оборони України про призначення меншої суми та зобов’язав здійснити виплату у повному обсязі з урахуванням вже виплачених коштів.
Апеляційна інстанція
Суд апеляційної інстанції зайняв протилежну позицію та скасував рішення суду першої інстанції.
Основний аргумент апеляції полягав у тому, що смерть військовослужбовця настала внаслідок захворювання, а не безпосереднього бойового поранення. Відтак, на думку суду, у такому випадку підлягають застосуванню загальні норми законодавства, які передбачають виплату одноразової допомоги у розмірі 750 прожиткових мінімумів.
Фактично апеляційний суд проігнорував висновок військово-лікарської комісії щодо зв’язку смерті із захистом Батьківщини, що і стало ключовою помилкою у застосуванні норм права.
Верховний Суд
Верховний Суд скасував рішення апеляційної інстанції та підтримав позицію суду першої інстанції.
У своєму рішенні Суд чітко зазначив: визначальним є не формальна причина смерті (поранення чи захворювання), а саме наявність причинного зв’язку із захистом Батьківщини.
Якщо такий зв’язок встановлено, зокрема на підставі висновку військово-лікарської комісії, застосуванню підлягає саме постанова Кабінету Міністрів України №168, яка передбачає виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн.
Ключові висновки Верховного Суду
Верховний Суд сформулював важливі правові підходи, які мають значення для великої кількості подібних справ.
По-перше, суд наголосив, що не має значення характер причини смерті — чи це бойове поранення, чи захворювання. Вирішальним є встановлений факт того, що смерть пов’язана із виконанням обов’язків військової служби та захистом Батьківщини.
По-друге, саме висновок військово-лікарської комісії є ключовим доказом, який підтверджує такий зв’язок і має визначальне значення при вирішенні питання про розмір виплат.
По-третє, під час дії воєнного стану застосовується спеціальна норма, яка гарантує родині загиблого військовослужбовця виплату у розмірі 15 000 000 грн, а не меншу суму, передбачену «мирним» законодавством.
Суд також прямо вказав, що Міністерство оборони України неправомірно застосувало загальний порядок виплат, що призвело до заниження гарантованої державою допомоги.
У підсумку, родина загиблого військовослужбовця має право:
- на отримання повної суми у розмірі 15 млн грн;
- на доплату різниці між фактично виплаченою сумою та належною за законом.
Чому це рішення важливе
Це рішення Верховного Суду має принципове значення та формує важливу судову практику у спорах із Міністерством оборони України.
По суті, воно захищає права родин загиблих військовослужбовців на отримання повного обсягу державних гарантій і унеможливлює практику заниження виплат через неправильне застосування законодавства та підтверджує пріоритет спеціальних норм, що діють під час воєнного стану. Воно чітко визначає вирішальну роль висновків військово-лікарських комісій.
На що звернути увагу родинам військових
Родинам військовослужбовців варто враховувати, що право на підвищену одноразову грошову допомогу виникає не лише у випадку загибелі від бойового поранення.
Якщо: військовослужбовець помер під час проходження служби або смерть настала внаслідок захворювання і при цьому існує офіційний висновок про зв’язок смерті із захистом Батьківщини, то родина має законне право саме на 15 000 000 грн, а не на меншу суму.
Військовий адвокат нашого адвокатського бюро впевнений, що Верховний Суд підтвердив важливий принцип, що держава зобов’язана повною мірою виконувати свої соціальні гарантії перед сім’ями військовослужбовців, які загинули або померли під час захисту України.
Будь-яке звуження цих прав, у тому числі через неправильне застосування норм законодавства, є незаконним та може бути ефективно оскаржене в судовому порядку.
Тому, якщо Ваша родина не отримала одноразову грошову допомогу у зв’язку зі смертю або загибеллю військовослужбовця, або така виплата була здійснена у зменшеному розмірі, Ви маєте право на отримання повної суми — 15 000 000 грн, за наявності передбачених законом підстав.
Для належного захисту своїх прав та правильного оформлення всіх необхідних документів рекомендуємо звернутися до адвоката, який спеціалізується на військових справах.
Зволікання або самостійні дії без належного правового супроводу можуть призвести до втрати часу та ускладнення процедури отримання належних виплат.
