У період воєнного стану держава активно адаптує національне законодавство до умов загроз національній безпеці. Одним із векторів таких змін стали ініціативи щодо вдосконалення адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку. Зокрема, це стосується нововведень до Кодексу України про адміністративні правопорушення, які охоплюють статті 210 та 210-1 КУпАП.
Метою декларованих змін є підвищення дисципліни серед призовників, військовозобов’язаних і резервістів. Однак аналіз запропонованих механізмів показує, що значна частина новел носить не правозахисний характер. У цій статті проаналізуємо ключові зміни та обґрунтуємо, чому вони не лише не покращують реалізацію прав громадян, а й істотно звужують доступ до справедливого адміністративного провадження.
У статтю 249 КУпАП внесено зміни, які дозволяють начальникам територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК) розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУПАП, у закритому порядку.
Суттєвими є також зміни до статті 251 КУпАП, що стосуються належності і допустимості доказів в справах по ст. 210, 210-1 КУПАП. Законодавець фактично проігнорував як національні стандарти доказування, так і практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, визначено, що дані з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів («Оберіг») можуть бути використані як докази. Водночас така інформація вноситься “Оберіг” самим ТЦК, що ставить під сумнів її об’єктивність і достовірність. Таким чином, посадові особи ТЦК можуть в легалізований і законний спосіб формувати матеріали справи, фактично не маючи реальних доказів про винуватість, шляхом внесення до реєстру інформації, яка буде підтверджувати вину особи.
Зміни до статті 258 КУпАП передбачають можливість не складати протокол і не встановлювати всіх обставин по справі у випадках, коли особа не отримала повістку або відмовилася від її отримання. Це надає змогу одразу виносити постанову про накладення штрафу. Такий підхід істотно спрощує процедуру розгляду справ за вказаними статтями.
Зміни до статей 268, 258, 277 та нової статті 279-9 КУпАП передбачають можливість особи подати заяву про визнання своєї вини, що дозволяє ТЦК розглядати справу без складання протоколу чи збору доказів. У разі подання такої заяви постанова ТЦК про накладення штрафу може бути винесена в триденний строк. Заява подається особисто або через електронний кабінет призовника, військовозобов’язаного чи резервіста. Копія постанови може надсилатися електронною поштою або через зазначений кабінет. Розмір штрафу, як правило, складає 17 000 гривень.
На практиці по справам про порушення правил військового обліку особа часто:
- не знає, яке саме діяння або бездіяльність інкримінується;
- не отримує доступу до матеріалів справи чи доказів;
- не має змоги подати пояснення чи заперечення;
- не ознайомлюється з суттю обвинувачення, що суперечить принципам юридичної визначеності й гласності.
Як наслідок — немає належного встановлення факту правопорушення, складу діяння, причинно-наслідкового зв’язку, вини, а сам акт притягнення до відповідальності базується лише на формальному погодженні особи зі своєю виною. Це створює юридичну невизначеність.
Такий механізм породжує системні ризики для осіб, зокрема:
- Можливість багаторазового накладення штрафів за одне й те саме порушення. Оскільки у постанові немає чіткого опису складу правопорушення (місця, часу, дій), ТЦК може згодом повторно ініціювати нову справу.
- Порушення принципу «non bis in idem» (не двічі за одне і те саме) — фундаментального в адміністративному та кримінальному праві.
- Відсутність фіксації конкретного правопорушення створює простір для зловживань — ТЦК може «оновлювати» підстави для накладення нових штрафів, маніпулюючи розмитими або неповними даними в реєстрі «Оберіг».
Таким чином, спрощений порядок винесення постанови без належного розгляду і без юридичного аналізу обставин справи підриває основоположні принципи адміністративної відповідальності: законність, обґрунтованість, індивідуалізацію відповідальності, презумпцію невинуватості та однократність покарання. Це створює небезпеку для правової визначеності та відкриває шлях до масового адміністративного переслідування без належного процесуального захисту.
Відповідно до змін до статті 283 КУпАП, у постанові має бути зазначено, що у разі сплати не менше ніж 50% штрафу протягом 10 календарних днів з моменту набуття постановою законної сили, вона вважається виконаною. Таким чином, передбачається можливість зменшення фактичного розміру штрафу за умов його оперативної сплати.
Водночас проєкт Закону № 12093 не містить жодних положень щодо обовʼязку ТЦК повідомити Національну поліцію України про виконання постанови і виконання правил військового обліку. Законодавець також не передбачив змін до Закону України «Про Національну поліцію» чи Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які б регламентували скасування вимог начальників ТЦК до поліції після сплати штрафу, і в разі продовження такою особою порушень правил військового обліку. Таким чином, навіть після виконання постанови ТЦК і сплати штрафу за порушення ст. 210, 210-1 КУПАП, особа яка не виконує нові повістки ТЦК, не уточнює данні, не проходить ВЛК, і не має при собі паперового ВОД під час першого контакту з працівниками ТЦК або поліції може бути затримана і доставлена до ТЦК в загальному порядку.
Зміни до адміністративного законодавства, що стосуються статей 210 та 210-1 КУпАП, на перший погляд, спрямовані на ефективність та швидкість притягнення до відповідальності. Проте при глибшому аналізі виявляється, що вони суперечать основоположним принципам адміністративного процесу — зокрема, принципу змагальності, праву на захист, презумпції невинуватості та неупередженості розгляду справи.
Формалізований підхід до фіксації порушень, відмова від складання протоколу, делегування розгляду справ органам, що одночасно виконують функцію контролю, а також мінімізація особистої участі особи у розгляді — усе це призводить до системного зниження рівня правової захищеності громадян.
Правове регулювання у сфері військового обліку повинно враховувати не лише державний інтерес, а й баланс з інтересами людини. Ухвалення таких істотних змін без належного обговорення та контролю за дотриманням конституційних прав створює небезпечний прецедент для правової системи України загалом.
