Після розлучення права батька на дитину фактично не обмежуються і залишаються на тому ж рівні, що й були під час шлюбу.
Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати і батько мають рівні права та обов’язки стосовно дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Проте у реальності ці права можуть бути обмежені рішенням подружжя або суду щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків.
Батько має право на побачення та спілкування з дитиною (згідно зі статтями 153 та 157 Сімейного кодексу України), і мати дитини не може перешкоджати цим правам, якщо батько проживає окремо, а також не може обмежувати участь батька у вихованні дитини.
Вирішення питання про проживання та виховання дитини після розлучення можливе шляхом мирних переговорів та досягнення домовленостей. Ці узгодження можуть бути підтверджені нотаріально завіреним договором щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим, хто проживає окремо від дитини. Цей договір може визначати не лише графік зустрічей батька з дитиною, але й місце її проживання та порядок утримання.
У разі спору щодо місця проживання дитини, згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини визначається за згодою батьків або, у разі незгоди, рішенням органу опіки та піклування чи суду. При цьому враховуються багато факторів, включаючи ставлення батьків до своїх обов’язків, вік та стан здоров’я дитини.
Спори про визначення місця проживання дитини можуть виникати знову через різні обставини, такі як зміни в умовах виховання чи здоров’ї батька, матері або самої дитини. Суд не може відмовити у розгляді такого спору, навіть якщо він вже розглядався раніше.
Часто дитина залишається проживати з матір’ю, і може виникати ситуація, коли мати ускладнює спілкування дитини з батьком, не надає можливості брати участь у вихованні або навіть утримує інформацію про дитину.
Закон встановлює механізм захисту прав батьків у таких ситуаціях. Зокрема, статтею 158 Сімейного кодексу України передбачено право батька, який проживає окремо, звертатися до органу опіки та піклування для вирішення питань участі в вихованні дитини та спілкування з нею.
Важливо зауважити, що хоча Сімейний кодекс передбачає обов’язковість виконання рішень органів опіки та піклування, однак ці рішення не мають такої ж юридичної сили, як рішення суду. У разі порушення права на спілкування з дитиною, батько має право звернутися до суду за захистом своїх прав.
